1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Усі там будемо - по кілька разів на день

Индекс материала
Усі там будемо - по кілька разів на день
Введення в сортирологію – та висновки з неї
Дивний заклад під назвою
Сортир - це зовсім не біотуалет
Чого Ви, скоріш за все, не знали про туалет:
Все страницы
Усі там будемо - по кілька разів на день

Мова тут піде не про знану ВТО (Всесвітню Торгову Організацію), в яку Україна невдовзі таки вступить. А про менш „розкручену” ВТО - Всесвітню Туалетну Організацію. Це не жарт - виявляється, є і така організація, що займається проблемами, пов’язаними із рішенням самих насущних потреб людини. Аби у читачів не виникала асоціація з більш знайомою нам ВТО «торговою», надалі «туалетну» ВТО будемо позначати як “В Ту О”. Всесвітня туалетна організація була створена у 2001 році в Сінгапурі, на першій міжнародній конференції, присвяченій проблемам туалетів. Тоді дві сотні делегатів з Азії, Європи та Америки зібралися в місті-державі, що славиться стерильною чистотою, на перший Всесвітній туалетний самміт, аби обговорити тему «Наші туалети: минуле, сьогодення, майбутнє». Були озвучені глобальні масштаби проблеми - 40 відсотків населення планети не має доступу до елементарних санітарних зручностей, а звідси й поширення інфекційних захворювань. На самміті було вирішено щорічно відзначати 19 листопада як міжнародне свято Дня туалету, під який по всій планеті проводити заходи по наведенню порядку у місцях, важливих для кожної людини. А ще організовувати щорічні міжнародні самміти, присвячені безлічі аспектів «туалетобудування» - санітарні, екологічні, технологічні і навіть культурні і навіть політичні. Адже засновник Всесвітньої туалетної організації і її перший президент, сінгапурець Джек Сім вважає, що право на туалет є одним з основних прав людини, навіть важливішим, ніж право на свободу слова: «Якщо людина не може відвідати туалет, то про що він може говорити?». Відтоді туалетні самміти почали проводитись регулярно, як в найрозвиненіших країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, минулого року важливий захід відбувся у китайському Шанхаї, а цьогорічний буквально на днях відбувається у індійському місті Момбай.



Введення в сортирологію – та висновки з неї 

Джек Сім стверджує: "Туалети - тема, яку люди воліють не обговорювати, тому що вона викликає огиду". Але від замовчування проблеми вона ніяк не зникає! Певно, із солідарності з сінгапурцем науковий прорив у сором’язливій темі зробив російській доктор мистецтвознавства, основоположник нової дисципліни сортирології Олександр Ліпков, автор першої в Росії монументальної праці про вбиральні із назвою "Толчок к размышлению" (хто не зрозумів гумору: “толчок” на жаргоні як раз і означає “сортир”). Ліпков також є співавтором книги "Судини таємниць: туалети й урни в культурах народів світу". «В усі століття цій темі приділяли мінімальну увагу, вважаючи цю тему нечистою, непристойною. Тому російські вбиральні завжди були в жахаючому стані: не позначаючи проблему, її неможливо вирішити» - говорить Ліпков, і нам важко з ним не погодитися. З російським ученим солідарний режисер Андрон Міхалков-Кончаловський. Він задумав зняти фільм "Російська вбиральня", і навіть збирався організувати Партію чистих суспільних туалетів. На думку режисера, у Росії не може бути ніякої демократії, поки туалети в жалюгідному стані. А в них, як у дзеркалі - і стан умів у Росії. Та й України – адже говорити про туалети в українському суспільстві, як і в російському, не прийнято. Тому і рівень «якості життя» у вкрай нечисленних громадських туалетах, а також подібних закладах у держустановах, громадських місцях, та й, чого гріха таїти, у безлічі приватних осель, м’яко кажучи, залишають бажати кращого.

А відтак - ну, про які питання євроінтеграції, вступу до НАТО або у згадану ВТО (ту, торгову організацію) можна дискутувати, коли гості, які приїхали до столиці країни, опинившись за межами вокзалу, не мають де вирішити свої, у певний момент найважливіші, потреби? Адже у Києві, місті чи то з трьома, чи то навіть з п’ятьома мільйонами наявного населення, за даними Київміськадміністрації, налічується усього 202 громадських туалети, з яких 20 - на ремонті! Це питання особливо гостро постає в світлі підготовки країни до футбольного чемпіонату Євро-2012: чекаємо купи футбольних фанатів, які дуже часто є ще й фанатами пива...

В обласних центрах ситуація ще гірша. Наприклад, зараз у Ужгороді діє всього три громадські туалети, чотири через невідповідність санітарним нормам довелося закрити. І це в той час, як місто потребує як мінімум 12 громадських туалетів! В районних центрах, зрозуміло, ситуація не краща. Тому виховані гості, які відвідують маленькі міста, звикли у разі нагальної потреби користуватися вбиральнями у кафе та забігайлівках. А от де справляють нужду гості невиховані, краще й не згадувати. І як це сприятиме розвитку туризму, на який ми так розраховуємо? Це стосується й сільського та зеленого туризму. Він в нас нині непогано розвивається – от тільки чи розів’ється в повну силу, якщо в доброї половини сільського населення дотепер «зручності у дворі»? І сидять там наші співгромадяни гордими орлами – тільки іноземні гості можуть такої гордості і не зрозуміти.



Дивний заклад під назвою "Уборни" зустрічає гостей міста Берегсас


Тепер візьмемо такий аспект, як утилізація продуктів нашої життєдіяльності. Одна людина за рік продукує в середньому 500 літрів сечі та 50 кілограм „твердої речовини”. Там, де є каналізація (в нас це стосується переважно міст), на злив туалетів припадає від 20 до 40 % споживання води, або близько 5 тонн води в рік на людину. Після, скажімо так, не надто глибокої очистки, все це потрапляє у річки або моря (тому у приморських містах, на кшталт Одеси, спалахи епідемій виникають регулярно). Там, де каналізації нема, все це все одно так чи інакше потрапляє у ґрунтові води – навіть, якщо селяни вивозять вміст своїх „бударів” на поля. І це при тому, що у розвинутих країнах каналізаційні відходи вже серйозно розглядають як ...енергоресурс. Допоки українці щороку в паніці рахують, яку ціну на природний газ під черговий Новий рік назначить нам Володимир Володимирович Путін, у багатьох європейських країнах планують і вже впроваджують використання людських відходів для виробництва біогазу (по суті – газу метану, на якому можуть їздити автомобілі, який можна спалювати з отриманням електроенергії тощо). Та й не тільки в європейських країнах (до речі, досить інтенсивно біогазом займається Білорусь), але й Китай не пасе задніх – з при сущим йому розмахом впроваджує мільйони невеличких біогазових установок. А в Україні така станція лише одна (під Києвом), та й та лише у стадії розробки. Всі ж інші працюють по старинці – з регулярними аваріями та скиданнями. Дуже шкода, що держава наша не бажає всерйоз зайнятись розвитком нової галузі, яка б одночасно вирішувала як еколого-санітарну проблему, так і енергетичну.

Для сіл існує ще один шлях вирішення гострої проблеми – будівництво біотуалетів. Насправді це не ті  сині пластмасові кабінки, що стоять у містах біля пивних чи під час масових святкувань. І не ті дерев’яні кабінки з діркою в підлозі, відкіля вміст виноситься «на поля» добре, якщо не відразу, а через зиму. Біотуалет (ще його називають еко-санітарний туалет) діє за важливим принципом – розділення „рідких” та „твердих” потоків. При правильному підході такі туалети не потребують прокладання каналізацій, зводять до мінімуму використання води, мають „побічним продуктом” якісне органічне добриво – і при цьому дешеві у будівництві. Справжні біотуалети мали б широко застосовуватись у розвитку сільської інфраструктури, особливо при будівництві готелів, туристичних садиб та інших об’єктів рекреації. Але нині цей процес пущений на самотік і практично не контролюється державою, чим загрожує вилитись у найближчому майбутньому у суттєві проблеми.



Сортир - це зовсім не біотуалет


Отже, невирішених питань навколо «туалетобудування» у країні вистачає. Це й їхня кількість, і якість, і турбота про те, як все прийняте з толком і без шкоди використовувати. Тому не зайвим було б Україні у Всесвітню туалетну організацію вступити – повчитися. Навряд чи така пропозиція викличе бурю політичних емоцій з мордобоєм. (До речі, на сайті цієї організації http://www.worldtoilet.org є й український прапорець, але вияснити, коли і яким чином наша країна туди долучилась, ніяк не вдалося). А коли доживемо до тих часів, що самміт ВТуО в столиці (а ще крутіше – у пересічному обласному центрі, наприклад, у нашому Ужгороді) провести зможемо – тоді точно будемо гордими сидіти. І не в позі орла.




Чого Ви, скоріш за все, не знали про туалет: 



• Історія туалету сягає другого тисячоліття до нової ери. Розкопки в Мохенджо-Даро (Пакистан) показали, що тамтешній володар ще 4.000 років тому влаштував вбиральні на чотири персони, з канавами для дренажу. У Європі, зокрема, у Давній Греції, перший туалет згадується десь на 1200 років пізніше. У Римі епохи Юлія Цезаря були громадські вбиральні із високими стандартами гігієни. Стічні води з них були спрямовані через підземні колектори в Тибр – не дуже екологічно, але в такий спосіб запобігалося поширення хвороби в місті. Імператор Веспассіан, бажаючи поповнити скарбницю, уперше ввів плату за громадські туалети – і ввійшов в історію як автор фрази «Гроші не пахнуть».

• Після падіння Римської Імперії «просунута» каналізаційна система була зруйнована. Пізніше в Європі тільки поодинокі феодали мали туалети у своїх замках. Коли, приблизно з 12 століття, почали швидко рости міста, проблеми гігієни проявилися в найстрашніших формах. Через погано обладнані саморобні вбиральні (як правило, лавиці з діркою над ямою на задньому дворі), а тим більше через звичку виливати вміст нічних горщиків прямо з вікон, по Європі кілька сот років гуляли тиф, холера і чума.

• Те, що ми сьогодні називаємо туалетом, уперше було винайдено годинникарем Олександром Куммінгом у 1775 році. Основним моментом його винаходу був S-формена труба дренажу, що заманювала в «пастку» залишкову воду після кожного спуска і запобігала від неприємних запахів. Сьогодні "WC" (watercloset) - скорочення для туалету, є синонімом для туалету в усьому світі.

• В цьому році громадські туалети Європи відмічають своєрідний ювілей – вони з’явилися 155 років тому спочатку на вулицях Лондону, трохи згодом - Парижу та Берліну.

• Відкритий цього року у Києві Музей туалету нашими ЗМІ названий першим у світі. Але це далеко не так – кілька років тому подібні музеї були відкриті у Великобританії та Індії.

• Найбільший у світі громадський туалет відкритий у Китаї, в місті Чунцін на південному заході країни. Він розрахований на тисячу чоловік і займає чотирьохповерхову будівлю площею у 3000 квадратних метрів. Відвідувачів закладу зустрічає фасад у давньоєгипетському стилі і приємна музика у самому приміщенні.

• В середньому людина відвідує туалет 2500 разів у рік, або приблизно 6-8 разів у день. Людина проводить приблизно 3 роки життя в туалеті. Особі жіночій статі на відвідування туалету потрібно в 3 рази більше часу, ніж чоловіку. Зазвичай же ж кількість «посадкових місць» у суспільних вбиральнях однакова як для чоловіків, так і для жінок. Звідси й черги в жіночих туалетах.